Previous Entry Share Next Entry
Спортивне.
квітка лілова
ekzyf
Важкі часи в мене настали... В результаті тривалих багаторічних перемовин із собою я таки попхалося займатися регулярним спортом. Ну, оте ВВшне «дівчатка, приходьте в клюб» мене таки дістало. Напевно концентрація вічно молодих студенток другого курсу, які мене в прямому сенсі оточують на роботі далася взнаки – бо з кожним роком вони все більш виграшно на моєму фоні виглядають. А може останньою краплею було нещодавно в тролейбусі оте «Женщина, закомпостируйте талончик!» - і так разів зо п‘ять. А я сижу, така вся заглиблена в фейсбук, і думаю – чи вона оглохла, та женщина, чого ніяк не продірявить квиток? На шостий раз підвела голову подивитись, шо то за глуха баба коло мене їде – і зрозуміла, що «женщина» - це до мене, і звертається таке повітряне юне створіння з голим пупом і синім нігтем. Я зітхнула і пішла шукати вигідні пропозиції від спортклубів, бо «женщина» - то вже занадто…
  І що я вам скажу, дорога редакціє, щось ті всі люде, які ходять по тим модним фітнесклюбам не все нам розповідають… Бо то суцільне самознущання за власні гроші. Нє, ну спочатку було чудово – ми купили мені нову модну форму, щоби усюди писало «адідас», і подекуди навіть «рібок», і то все яскраво помаранчевого кольору – щоби не згубитись на фоні отих голопузих кобіт. Вдома я у ній виглядала гонорово, особливо позуючи на дивані із виглядом «дадим медалям наши імена». А от коли я в тому помаранчі причалапала на тренування, то дуже пожалкувала – бо реально на фоні вправних мускулистих дівуль в облягаючому чорному, які мов заведені виконують усі оті тортури – я виглядаю як розчавлена помаранча, на яку автоматично налаштовується суворий погляд тренера – мені ж зараз найбільше хочеться бути непомітною.
  Взагалі найкращий період моїх стосунків із спортклубом був, коли в мене вже була їх картка, з‘явилась нова форма – але я «ото-от» мала туди прийти – я відчувала страшенну спортивну гордість за себе, і подумки хизувалась в тролейбусі уявними м‘язами. Минув місяць, а в мене все якось «не складалось» туди піти – вже почалися суворі допити совісті – на фіга було куплять отой річний абонемент, якщо можна було просто форму носить на шашлики, і всі би заздрили. Але доля таки дала мені чарівний піддупник – в нас виключили гарячу воду, і моє чистолюбне і ліниве єство мені сказало: "в тебе є абонемент в крутий клюб – чого б там не скористатися вигодами добре обладнаних душових?" І рівно через місяць після рішучого придбання абонементу я таки відкрила сезон спортивних виснажень – в якості нагороди в мене тепер гарячий душ після них. Ну що я вам маю сказати – пів тренування я просто лежу і намагаюся злитись з килимком, і сумно дивлюсь на годинник – а навколо повно гарних пружних дівуль жонглюють гантелями, які я навіть просто підняти із підлоги можу аж два рази. Періодично я закидаю кудись ногу (в якесь неприродне для неї місце - але нібито туди, куди показує тренер), потім з великим зусиллям кладу її назад – за цей час ті дівулі роблять це 16 разів із посмішкою і виразом безтурботності на обличчі. Я вже зустріла двох своїх студенток – але на щастя вони кудись завзято бігли на тренажері, і не бачили мою розчавлену на килимку помаранчу. Із помітних зсувів – раніше я намагалась ходити сходами замість ліфта – щоби підтримувати хоч якусь форму. Останні три дні я пересуваюсь ліфтом – бо сходами не маю сили – і весь час озвучую будь-який рух, амплітуда якого перевищує 15 градусів. Експеримент триває, принаймні допоки не включать воду…

  • 1
Дякую за підтримку! Мені Ваші слова реально допомогли подолати свою невпевненість. Піду опановувати ще тих залізних кардіоконей, маєте рацію, там можна собі мінінмумальний рівень виставити і робити вигляд що все ОК)))
А з приводу "женщина", навіть не знаю, чи настане колись такий день, коли в Києві в транспорті хтось скаже "Перепрошую, пані" - але я оптимістка, сподіваюсь до цього дожити.

  • 1
?

Log in

No account? Create an account